В рідному Києві художник прожив всього 19 років. В 1905 році після початку Першої російської революції його виключили з Київського художнього училища: студент третього курсу Архипенко звинувачував заклад у закостенілості та спротиві змінам. Вже за рік він опинився в Москві, а згодом і в Парижі. У Франції він займається самоосвітою, відкриває власну школу і виставляє свої роботи поряд з творами Малевича, Пікассо та інших художників об'єднання «Салон незалежних». Архипенко стає помітною фігурою в колі кубістів, хоча сам себе кубістом не визнає.

Розголос митцю приносять скульптури, порожній простір всередині та навколо яких створює контури додаткових образів. «Випукле я замінював увігнутим, повне — порожнім, створював символи постатей чи предметів, яких не було поруч», — пояснював скульптор. Сьогодні цей прийом сприймається як щось саме собою зрозуміле, але на початку ХХ століття пересічні глядачі та арт-спільнота були обурені небаченим підходом.

Архипенко продовжує експериментувати. Він поєднує скульптуру з малярством, використовує дерево, метал, скло, додає колір у свої роботи. Динамізм і лаконічність, прості форми і використання «негативного простору» в його творах назавжди змінили уявлення про скульптуру. Художник відриває власні школи в Берліні і Нью-Йорку, його запрошують викладати в Лос-Анджелесі, Сіетлі, Чикаго. Про Архипенка виходять монографії, йому присвячують симпозіуми.

За життя Архипенка відбулося близько 130 його персональних виставок, але не всі концепції були гідно оцінені — наприклад, механічна скульптура, «рухомий живопис», або «архипентура», як її назвав автор. За допомогою спеціального механізму художник міг рухати вузькі кольорові смужки, з яких складалася картина, і таким чином змінювати зображення. Цьому винаходу пізніше будуть співзвучні оптичне і кінетичне мистецтво, а також — сучасні рекламні білборди, картинка на яких змінюється разом з обертанням балок всередині конструкції.