Зйомки проходили в околицях села Криворівня — місця, де Коцюбинський написав свій твір. В кадрі використовували оригінальне вбрання, запрошували статистами горян, знімали в справжніх гуцульських хатах. Голосистих місцевих жителів разом з триметровими трембітами літаком доставляли до Києва, щоб професійно записати народні пісні та звучання інструментів для фільму. Параджанов особисто відвідував сільські хрестини й похорони, щоб відчути потрібну атмосферу, а під час зйомок жив не в готелі, а в селі. «Все, що бачите на екрані, було насправді, — розповідав режисер. — Це був рік життя, прожитий біля вогнища, біля джерела натхнення».

Робота над фільмом зібрала талановитих людей: оператора Юрія Іллєнка, художника-постановника Георгія Якутовича, композитора Мирослава Скорика, акторів Ларису Кадочникову та Івана Миколайчука. Для нього, 23-річного студента, це був перший досвід в кіно, але на пробах Миколайчук так вразив режисера своєю пристрасністю, що йому без вагань віддали головну роль, хоча вже було затверджено іншого виконавця.

Нова художня реальність, створена режисером, вражала. Сюжетна довершеність, глибина психологізму, акторські роботи, візуальне та звукове багатство картини принесли їй десятки міжнародних нагород та призів на кінофестивалях. «Тіні забутих предків» вибороли кубок фестивалю в Римі, а вітання режисерові надсилали Фелліні, Куросава, Антоніоні. Здається, Параджанов з самого початку знав, що знімає шедевр.